Публікація статті

ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАТИВНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ

В.В. Стецун

Постановка проблеми. Сучасна система освіти України перебуває в стані модернізації та потребує нових підходів до організації і здійснення навчального процесу.

Входження України в ЄС, а відповідно приєднання та реалізація   навчальними закладами (ВНЗ) проблему підготовки компетентного педагога з високим рівнем загальної та професійної культури, фундаментальними знаннями в області методології, педагогіки, системним баченням педагогічних проблем в освіті, спрямованих на вдосконалення та формування в майбутніх вчителів власного стилю творчої педагогічної діяльності, тобто досягнення високого професіоналізму.

Педагогічний професіоналізм пов’язаний, перш за все, з високим рівнем самореалізації індивідуальних особливостей учителя і здібністю до індивідуального стилю діяльності. Цей стиль починає формуватися в процесі навчання у ВНЗ і є системою індивідуально-своєрідних прийомів, що забезпечують успішність професійної діяльності в майбутньому. У вузівській підготовці фахівців ідея формування професійної компетенції майбутнього вчителя має стати основою. Шляхи формування професіоналізму можуть бути різними. Володіння необхідною сумою професійних знань, умінь і навичок, що визначають сформованість його педагогічної діяльності, педагогічного спілкування і особи вчителя як носія певних цінностей визначається як професійно-педагогічна компетентність – інтегральна професійно-особова характеристика педагога.

Аналіз попередніх досліджень. Слід зазначити, що понятійний апарат, який характеризує зміст компетентнісного підходу в освіті, трактується в залежності від співвідношення понять “компетенція” і “компетентність”. Різні вчені по-різному трактують ці питання.

У дослідженнях Д. Ушакова, Дж. Равена, В. Введенського, А. Хуторського, В. Болотова, І. Зимньої, та ін. визначені різні підходи до понять “компетенція” і “компетентність”.

Деякі вчені використовують ці поняття як синоніми.

З нашої точки зору, більш придатною є думка доктора педагогічних наук А. Хуторського.

Компетенція – первинне поняття, що позначає освітній процес, котрий виражається в засвоєнні первинної предметної області, в умінні мислити її категоріями.

Компетентність – володіння відповідною компетенцією, включаючи особистісне ставлення до неї, предмета діяльності; як якість особистості, що проявляється у здібності та готовності її до діяльності, що базується на знаннях і досвіді.

Професійна компетентність (ПК) викладача (педагога) – поняття багатогранне, яке можна визначити таким чином.

ПК – володіння викладачем необхідною сумою знань, умінь і навичок, які визначають сформованість його педагогічної діяльності, педагогічного спілкування й особистості викладача як носія певних цінностей, ідолів і педагогічної свідомості.

У педагогічній літературі є багато різних авторських позицій з приводу структури професійної компетентності педагога.

Н. Кузьміна, Н. Розов, А. Хуторський розглядають професійно-педагогічну компетентність викладача як сукупність ключових, базових, спеціальних і загальнокультурних компетентностей.

Нині в зв’язку з формуванням і становленням на Україні інформаційного суспільства до цього переліку слід додати ще одну важливу складову – інформаційну компетентність.

Мета статті полягає у розгляді процесу та етапів формування інформаційної компетентності майбутнього педагога відповідно до закономірностей його майбутньої професійної діяльності як необхідної умови розвитку високого професіоналізму.

Формування інформаційної компетентності випускника педагогічного ВНЗ є однією з найбільш актуальних задач системи вищої педагогічної освіти.

У дослідженнях учених поняття “інформаційна компетентність” трактується як складне індивідуально-педагогічне утворення на основі інтеграції теоретичних знань, практичних умінь в галузі інформаційних технологій та певного набору особистісних якостей [3].

І. Зімняя [4] відносить інформаційну компетентність до професійної діяльності людини та виділяє в її складі декілька взаємопов’язаних частин.

А. Хуторський [7] визначає інформаційні компетенції як навички діяльності відповідно відношенню до інформації в навчальних предметах, освітніх галузях, а також у навколишньому світі.

Слід зазначити, що необхідно розглядати інформаційну компетентність, включаючи комунікативні аспекти (лінгвістичні, психологічні), що пов’язано з використанням сучасних інформаційних технологій. Без комунікативних навичок неможливо здійснювати спілкування, співпрацю у комп’ютерній мережі.

Інформаційно-комунікативна компетентність (ІКК) випускника ВНЗ – компетентність, яка відноситься до сфери використання інформаційних і комунікаційних технологій, тобто це здатність випускника ВНЗ самостійно здійснювати пошук, збирання, аналіз, представлення, передачу інформації, моделювання та проектування об’єктів і процесів, у тому числі – власну індивідуальну діяльність; моделювання та проектування роботи колективу; приймати правильні рішення, творчо розв’язувати задачі, що виникають у процесі діяльності; орієнтуватися в інформаційному середовищі, кваліфіковано використовувати сучасні засобі інформаційних і телекомунікаційних технологій; використовувати в своїй практичній діяльності сучасні інформаційно-комунікаційні технології, забезпечуючи значне збільшення продуктивності праці.

Відповідно до професійної підготовки педагога розрізняють такі структурні компоненти інформаційної компетентності викладача: когнітивний, ціннісно-мотиваційний, техніко-технологічний, комунікативний, рефлексивний. Усі ці компоненти інформаційної компетентності викладача взаємозв’язані та взаємообумовлені. Оволодіння інформаційною компетентністю відбувається за чотирма рівнями:

·        перший – початковий – оволодіння загальними уявленнями з інформатики та використання інформаційних технологій;

·        другий – алгоритмічний (репродуктивний) рівень – характеризується проявом інтересу до різних видів представлення інформації, оволодіння певними програмними продуктами за аналогією, здійснення ділового спілкування за допомогою інформаційних технологій;

·        третій – евристичний – уміння розв’язувати різні проблеми за допомогою програмного продукту на основі його попереднього вивчення, вміння самостійно вивчати необхідні рекламні продукти; здійснювати обмін інформацією засобами інформаційних технологій;

·        четвертий – творчий – уміння створювати на основі одержаних знань з педагогіки, методики, інформатики, програмне забезпечення для використання у своїй професійній діяльності. Здійснюючи цілеспрямований пошук, відбір і структурування інформації, студенти набувають навички зі створення професійно значущих продуктів, формуються навички ведення професійного спілкування засобами (ІТ), висуваються проблеми та відшукуються шляхи їхньої реалізації.

Виходячи з вище розглянутого, можна зробити висновок, що кожний наступний рівень включає в себе попередній. Поступове просування за відповідними рівнями сприяє формуванню інформаційної компетентності викладача.

Отже, ми згодні з А. Хуторським щодо виділення компонентів формування інформаційної компетентності майбутнього викладача, до яких відносяться:

·        засвоєння педагогічних і методичних знань, необхідних для побудови особистісно-орієнтованого навчання;

·        побудова власного маршруту навчання студентом з урахуванням мотиваційних цінностей відповідно до розвитку інформаційного суспільства;

·        вибір стилю спілкування, спрямованого на розвиток, саморозвиток і самоосвіту особистості;

·       побудова процесу навчання з урахуванням сучасних досягнень у галузі інформаційних технологій та в педагогіці.

Формування інформаційної компетентності викладача ефективно реалізується на основі технологій навчання.

Технологія навчання – за означенням ЮНЕСКО, це в загальному розумінні системний метод створення, застосування й визначення всього процесу навчання та засвоєння знань з урахуванням технічних і людських ресурсів та їхньої взаємодії, який ставить своїм завданням оптимізацію освіти [1, с. 331].

Зупинимося також на такому понятті, як “педагогічні технології”.

Педагогічна технологія – це змістова техніка реалізації навчального процесу (В.П. Безпалько) [6, с. 14].

Виділимо інформаційно-комунікаційні технології (ІКТ), оволодіння якими лежить в основі формування ІКК викладача.

Інформаційно-комунікаційні технології – це сукупність методів, виробничих процесів, програмно-технічних засобів, інтегрованих з метою збирання, обробки, збереження, розповсюдження, відображення та використання інформації в інтересах її користувачів [5, с. 66].

Використання ІКТ тягне за собою зміни традиційної схеми навчального процесу. Таким чином, створюється інший навчальний процес з відповідною цільовою орієнтацією, рольовими функціями учасників, навчальним середовищем. Нині відбувається процес активного впровадження ІКТ у навчальний процес, створення нових програмно-педагогічних продуктів.

Тому підготовка викладача до використання ІКТ в навчальному процесі, який має бути повністю забезпеченим електронними навчально методичними комплексами є актуальною.

Електронний навчально-методичний комплекс становить дидактичну систему з метою створення умов для педагогічної активної інформаційної взаємодії між викладачами і студентами інтегруються прикладні програмні продукти, бази даних, а також інші дидактичні засоби і методичні матеріали, які забезпечують та підтримують навчальний процес [5, с. 40].

Створенню ЕНМК, інформаційному забезпеченню навчального процесу присвячені роботи таких науковців: В. Боголюбова, Р. Гуревича, І. Захарової, Г. Кедровича, О. Козлова, В. Кухаренка, І. Роберт, В. Сумського, І. Шлапакова та ін.

У роботах науковців досліджується проблема розробки та використання інформаційно-комунікаційних технологій у навчальному процесі, сформовані певні вимоги до ЕНМК, визначений його зміст, оформлені методичні та програмно-технічні вимоги до ЕНМК і його компонентів.

Аналіз досвіду використання ЕНМК у навчально-виховному процесі, свідчить, що найбільш ефективними є курси, що засновані на альтернативних способах представлення навчального матеріалу: на підставі лінійної та нелінійної схем і відповідними рекомендаціями з їхнього практичного використання.

Найбільш повним вважається ЕНМК, що містить таке:

·       анотація до курсу, в якій наводиться коротка характеристика ЕНМК, його переваги, для кого він призначений;

·       навчальна програма;

·       керівництво щодо вивчення дисципліни (методичні вказівки викладача, студента), що включає в себе вказівки для самостійного вивчення теоретичного матеріалу, виконання практичних завдань, вказівки з технології вивчення навчального матеріалу на певному рівні, послідовності використання всього навчально-методичного комплексу, навчальних модулів, блоків, навчальних одиниць;

·       навчальний посібник містить виклад навчального матеріалу (теоретичного, практичного) відповідної дисципліни, що відповідає робочій програмі та структуруванню на методичні дози (модулі, блоки, навчальні одиниці);

·       практикум використовується для формування вмінь та навичок на основі застосування теоретичних знань, що застосовуються під час розв’язання практичних завдань;

·       тести або тестуючі системи використовуються для перевірки рівня засвоєння навчального матеріалу на початковому, проміжному та підсумковому етапах;

·       довідник містить відповідні матеріали, таблиці, визначення, глосарій дисципліни;

·       електронна бібліотека курсу містить підручники та посібники, які доповненні аудіо-відео матеріалами, освітніми Internet-ресурсами [2, с. 70-71].

Центральне місце в ЕНМК займає електронний посібник (підручник), який має будуватися за принципом програмованого навчання, надавати можливість студентам здійснювати пошук, аналіз інформації, формувати навички самостійної дослідницької діяльності.

Електронний підручник (ЕП) становить відкриту інформаційну систему, що включає наступні типи модулів навчального матеріалу: текстові, які містять гіпертекстові посилання на інший навчальний матеріал, ілюстрації, відео та аудіо фрагменти; віртуальні моделі; програмні модулі розширення та ін.

Враховуючи вимоги Болонської декларації, за якою значна увага приділяється самостійній роботі студентів, необхідно передбачити ефективність її здійснення, доступності до відповідних навчальних матеріалів, організацію їхньої взаємодії.

 Створення ЕП передбачає інтеграцію трьох його складових: навчальної інформації, дидактичних інновацій, інформаційних технологій, які, інтегруючись, сприяють формуванню інформаційно-комунікаційної компетентності.

Важливою властивістю ЕП є його інтерактивність, що дозволяє кожному включитися у вивчення теми, здійснювати контроль за рівнем засвоєння знань, здійснювати облік знань у кредитно-модульній системі.

Як свідчить наш досвід, використання ЕП особливо ефективне в тому випадку, коли він:

·       забезпечує належний зворотний зв'язок;

·       допомагає швидко знайти необхідну інформацію;

·       значно економить час у разі звернень до гіпертекстових пояснень;

·       поряд з коротким текстом – розповідає, показує, моделює різні процеси;

·       дозволяє оперативно здійснювати контроль за рівнем знань;

·       відкриває можливість актуалізації навчальної інформації за допомогою мережі Інтернет.

Слід мати на увазі, що ЕП не є аналогом друкованого видання, не повинен відтворювати традиційний підручник.

Виділимо наступні особливості ЕП:

1.     Інформація ЕП має бути добре структурованою, містити завершені фрагменти курсу з обмеженою кількістю нових понять.

2.     Кожний фрагмент, поряд з текстом має представляти інформацію у вигляді аудіо- або відеоряду.

3.     Текстова інформація може дублювати частину “живих лекцій”. ЕП має забезпечувати роздрукування частин тексту.

4.     На ілюстраціях, моделях, устаткуваннях має бути певна підказка.

5.     Текстова частина ЕП має супроводжуватися багаточисельними посиланнями, що зменшує час на пошук необхідної інформації.

6.     Додаткова відеоінформація або анімовані кліпи мають супроводжувати ті розділи курсу, які викликають певні труднощі.

7.     ЕП надає можливість копіювання вибраної інформації, її редагування та ін.

Отже, використання мультимедійних технологій в ЕП значно підвищує ефективність навчального процесу, сприяє формуванню ІКТ, компетентності.

Таким чином, можливі два сценарії використання ЕП в навчальному процесі.

Перший – розвиток ЕП як електронних (мультимедійних, гіпертекстових) аналогів друкованих видань; при цьому методика використання ЕП в навчальному процесі не відрізняється  від традиційного навчання.

Інший – пов'язаний з принциповими змінами сутності та результатів навчального процесу, коли знання не передаються викладачем студентам, але конструюються ними в процесі спільної творчої діяльності з використанням засобів ІКТ. У такому випадку підручник стає не засобом, а результатом, продуктом колективної навчальної діяльності. Прикладом цього можуть слугувати технології Web 2.0 (блоги, wiki).

Таким чином використання ЕП сприяє формуванню вмінь працювати з інформаційними потоками, інформаційними інструментами, створенню умов для самостійного одержання знань та відповідного формування інформаційної компетентності майбутнього педагога.

Висновок. Формування інформаційної компетентності – складний процес, який охоплює всі етапи навчання, самостійну діяльність, науково-дослідну роботу; в його основі лежить компетентністний та інформаційно-комунікативний підходи.

Феномен інформаційно-комунікативної компетентності випускника педагогічного університету зумовлений дією загальних, особливих і одиничних закономірностей професійної діяльності, його суть виражається у сформованості комплексу якостей, які вимагає ринок праці у інформаційному суспільстві. При цьому зміст інформаційної компетентності відповідає цілям, задачам та характеру педагогічної діяльності, оскільки інформаційна компетентність є необхідною умовою розвитку високого професіоналізму педагога.